ДНЗ "Підволочиський професійний ліцей"

     4,5 жовтня учні ДНЗ «Підволочиський професійний ліцей» разом з майстром виробничого навчання Приймак Аліною Миколаївною здійснили невеликий туристичний похід «Стежками Тернопілля», відвідали відому печеру «Млинки».

      Млинки - це гіпсова лабіринтова печера у Тернопільській області. Довжина ходів сягає 45 км. У печері можна побачити різнобарвні кристали, сталактити, пластинчастий гіпс та інші мальовничі печерні утворення. Рухатися у печері непросто, тому вона є доступною для здорових та активних молодих людей. Перший вихід традиційно відбувся в Північному районі. Це нескладна ознайомча екскурсія, яка підготувала нас до майбутніх труднощів. Спочатку ми побачили великі вхідні зали, далі пройшли до "Столового каменя" та роздоріжжя "Зірочка" і незабаром потрапили у галерею "Північна". Найскладніша перешкода на маршруті - хід "Чортове горло", де доведеться пролазити крізь вузьку вертикальну щілину, після якої на нас чекали розлогі галереї Північного району. Кінцева точка - зал "Кажана", якого потрібно буде самостійно відшукати на гіпсовій стелі печери. У цьому ж залі можна покататись на "козацьких гірках". На зворотному шляху ми мали можливість перелізти через "Тещин зуб", пройти "Жовту трубу", пролізти на колінах "Тарганячі біги" та втиснутись у страшно "Веселий хід".

       На наступний день ми почали фантазувати. Ми попали в район «Фантазія». Фантазія — так назвали досить складний перехід в зал Піонер. Загальна довжина залу Піонер 135 метрів, площа 700 кв. м. Майже все дно вкрите величезними обвальними брилами. Звідси можна через розпори тріщини Ужба вийти до вхідної частини печери. Але рушаємо далі на північний схід. Залишивши ліворуч Сімейний зал з великими каменями, що лежать на дні і мають назву Тато і Мати, продовжуємо маршрут по довгому Кристалічному коридору, далі через великі галереї Компас (орієнтація ходу південь-північ), Торпеду (на підлозі велика брила в вигляді торпеди), до проходу Бечо. Широка і висока галерея закінчується стрімкою висипкою з вогкої спресованої глини. Треба, чіпляючись за бокові стіни, видряпатись під саму стелю по цій висипці, і тоді можна побачити невелику нору, яка і є продовженням ходу.

      Протиснувшись через неї, тепер можна з'їзджати головою вниз по протилежному вогкому крутому схилі висипки. Далі широка і висока галерея виводить в зал Дружби. Склепіння залу потопає у глибокій пітьмі, звідусіль нависають непривітні скелі, масивні блоки, помережані кристалами, розсічені різкими лезами тріщин. Обвальні брили різних обрисів відкидають химерні чорні тіні, що весь час перебігають з місця на місце. Ще 100 метрів дороги поміж брил, через завали — і враз темрява розтупається. Просторний зал заввишки до семи метрів повний спокою і тиші. Ми в одному з найбільшіх залів печери, який має назву на честь Норберта Кастере.

      Цікава захоплююча подорож залишила у душах учнів незабутні враження, ще більше згортувала їх, та навчили любити і цінувати рідний край.